Вулиця площа Ринок Івано-Франківська

Площа Ринок — центральна площа в Івано-Франківську, історичне серце міста, характерне явище для середньовічної архітектури європейських міст.

Саме із площі Ринок та ратуші розпочалося містобудування Станиславова.

У 1675 році в історично-географічному центрі міста-фортеці замість дерев'яного спостережного пункту було збудовано тимчасове приміщення першої ратуші, яка використовувалася як військово-пожежний спостережний пункт міста. В той час під площею, — від ратуші до всіх військових споруд, — розходилася по місту система підземних переходів і запасних виходів. В зруйнованому вигляді вони збереглися і до наших часів.

На площі Ринок тричі на рік проводилися великі ярмарки: починалися 7 травня, 8 вересня та 28 листопада і тривали, зазвичай, чотири тижні. Сповіщав про початок і закінчення ярмарку ратушний дзвін. На станіславську ярмарку приїжджали не тільки з навколишніх сіл та міст, — тут можна було почути німецьку, італійську, французьку, чеську, словацьку, угорську, татарську, турецьку, російську, білоруську, шведську та інші мови. Один-два рази на тиждень спеціально призначені люди перевіряли ваги та інші вимірювальні прилади в шинках та у перекупок і в ратуші ставили відповідні клейма. Без такого клейма торгівля заборонялася. Навколо ратуші знаходилось багато крамниць, лотків, складів. Так, у переписі Станіслава у 1720 році містяться відомості про 27 крамниць.

Після турецької облоги дерев'яну ратушу розібрали і в 1695 році завершили будівництво нової споруди ратуші. Архітектор Кароль Беное поєднав стрілчасті вежі із кроквяним склепінням поверхів у формі хреста. Його рамена чотирма кінцями виходили до кутів ринку і чотирьох сторін світу. Від цього часу в ній засідав магістрат, відбувалися суди та приймалися найважливіші рішення. В ратуші лавники під керівництвом війта розглядали судові справи, а засуджених до смертної кари страчували на ринковій площі.

З усіх судових вироків смертної кари у XVII столітті один було винесено жінці за чарівництво. Насправді її було покарано за розбещення юнаків, але через відсутність відповідної статті її було обвинувачено у чарівництві й засуджено до спалення. У Станіславі це був єдиний випадок аутодафе.

Саме суд лавників карав на смерть карпатських опришків, що перебували у підземеллях ратуші, а перед тим — у будинку на вулиці Старозамковій. Остання прилюдна розправа відбулася 25 квітня 1754 року: на площі Ринок був страчений сподвижник і наступник Олекси Довбуша — Василь Баюрак. Передсмертним проханням приреченого було пограти на гуцульській сопілці. Це запам’ятав і зафіксував очевидець тих подій польський поет Францішек Карпінський, якому на той час було тринадцять років. Страта була дуже жорстокою, оскільки після того як людей четвертували, їхні частини тіла повинні були розвісити на шибениці в полі, а потім закопати у землю.

У 1992 року з нагоди Дня Незалежності України за ініціативою професора Володимира Грабовецького на ратуші було встановлено меморіальну дошку Василеві Баюраку.